Навчально-консультаційний пункт Луганського Державного Університету Внутрішніх Справ імені Е. О. Дідоренка у місті Миколаєві

Уже 26 років наприкінці травня увесь світ відмічає день пам`яті жертв СНІДу

28.05.2009

Уже 26 років наприкінці травня увесь світ відмічає день пам`яті жертв СНІДу. 

Цей день встановлено як нагадування про померлих від СНІДу, для надання допомоги людям, що мешкають з ВІЛ та СНІДом, привертання уваги суспільства до цих проблем. Уперше  міжнародний день пам`яті жертв СНІДу було проведено у 1983  році у Сан-Франциско, коли кількість загиблих не перевищувала 1000 осіб. Сьогодні по усьому світу епідемія унесла більше 30 млн. людей, а близько 60 млн.  живуть з цим вірусом.   За даними  світових експертів, Україна посіла 57 місце із 63 за якістю життя і як результат  - кожного дня в нашій країні стає на 35 ВІЛ-інфікованих більше.
Не дивлячись на те, що було зроблено більше чотирьохсот спроб виготовлення вакцини проти «чуми XX століття», усі вони поки що є безрезультатними. 
  Експерти нагадують, що найкращими засобами боротьби з цією хворобою є профілактика та інформація, обережність з тим, що проникає вам під шкіру та відмова від безпорядних статевих стосунків, - кажуть спеціалісти.

„Що таке ВІЛ/СНІД?”

Перші відомості про збудника нової хвороби, пов’язаної з тяжкими розладами імунної системи людини, з’явилися у травні 1983 року. Фахівці лабораторії Люка Монтаньє з Інституту Пастера у Парижі та Роберта Галло з Національного інституту раку в Бетесдє (США) описали один і той же вірус, що викликає синдром набутого імунодефіциту (СНІД).
Вірус, що викликає СНІД, у 1986 році було вирішено називати вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ).
За період з 1983 р. до цього часу у світі інфіковано різними шляхами понад 60 млн людей.
Понад 20 млн з них померло, залишивши понад 14 млн дітей-сиріт, частина з яких також ВІЛ-позитивні, або хворі на СНІД.
Кожного дня інфікується приблизно 6 тисяч молодих людей віком від 15 до 24 років.
За прогнозами фахівців до 2020 року в 45 країнах світу, які найбільш уражені епідемією, від СНІДу передчасно загине майже 70 млн людей.

ВІЛ/СНІД в Україні
У 1987 році було вперше виявлено 6 українців та 70 іноземців, інфікованих ВІЛ.
До 1994 року було зареєстровано 183 ВІЛ-інфікованих.
У 1994 році серед інфікованих ВІЛ вперше були виявлені споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН).
До середини 2005 року діагноз "ВІЛ-інфекція" підтверджено майже у 77 тис українців.
Майже 9 тис ВІЛ-інфікованих - діти, 98% з них народжені ВІЛ-інфікова¬ними матерями.
Понад 5,5 тис людей уже померли від СНІД, серед них - 156 дітей.
Щомісяця в Україні реєструється 800-900 нових випадків інфікування ВІЛ.
За прогнозами кількість ВІЛ-інфікованих в Україні до 2010 року може становити понад 500 тис осіб.

Стійкість ВІЛ
При кімнатній температурі, як у сухому вигляді так і в розчині, зберігає активність до 4 діб (можливо і більше).
Втрачає активність при 10-хвилинній обробці хлорним вапном або 70% розчином спирту.
Гине під дією спирту, ацетону, ефіру.
Швидко втрачає активність при нагріванні та відразу гине при нагріванні до 1000 С.
Як довго живе вірус поза організмом людини?
На відкритому повітрі вірус гине протягом кількох хвилин. Усередині шприца він може жити значно довше. Про життєздатність ВІЛ наводять різні, часто суперечливі дані. Де ж правда?
Щодо життя ВІЛ поза тілом людини існує багато помилкових уявлень і неправильних тлумачень наукових даних. У лабораторних дослідженнях використовуються концентрації вірусу, що принаймні в 100000 разів вище тих, що зустрічаються в природі. При використанні таких штучно високих концентрацій ВІЛ може залишатися живим протягом 1-3 днів після висихання рідини.
Чи означає це, що ВІЛ у природній концентрації може жити поза людським організмом до трьох діб? Звичайно, ні. Якщо ми екстраполюємо дані досліджень по відношенню до природної концентрації вірусу, то побачимо, що ВІЛ може жити поза організмом усього кілька хвилин. Якби він жив поза організмом протягом багатьох годин або днів, ми безсумнівно спостерігали б випадки побутового зараження – а їх не буває.
Особливий інтерес представляє термін життя ВІЛ усередині шприца або порожнини голки. Виявилося, що на нього впливає цілий ряд факторів, у тому числі кількість крові в голці, титр (кількість) вірусу в крові, температура навколишнього середовища. Кількість крові в голці залежить від її розмірів.
В одному дослідженні шприців, що містять кров, інфіковану дуже високим титром ВІЛ-1, виявилося, що життєздатний вірус залишався в деяких голках 48 днів при постійній температурі. При цьому життєздатність вірусу згодом знижувалась: через 2-10 днів живий вірус був виділений лише в 26 % шприців. Збереженню живого вірусу також сприяли великий об’єм крові в шприці і низька температура. Життєздатність вірусу зменшується при низьких титрах, високій або змінній температурі і при невеликому об’єму крові. Здійснюючи профілактику ін'єкційної передачі ВІЛ, слід мати на увазі, що використаний шприц або голка (без стерилізації) може містити живий вірус протягом декількох діб.

Мінливість ВІЛ
Практично відразу після перших повідомлень про ВІЛ з'явилась інформація про його надзвичайно високу мінливість. Швидкість генерації помилок у ревертази ВІЛ настільки висока, що в природі, очевидно, немає двох абсолютно ідентичних геномів ВІЛ. Навіть у одного хворого варіативність вірусу часто складає 15%, а розходження між вірусами, виділеними в різних країнах, часом досягає  40-50%. Ця варіативність дуже ускладнює процес розробки універсальної вакцини.
Сьогодні виділяють два види вірусу: ВІЛ-1 та ВІЛ-2.
ВІЛ-1 розповсюджений в усьому світі, зокрема у Європі та Америці. ВІЛ-2 переважає в інфікованих та хворих в Африці.
Сьогодні в міжнародній базі даних є інформація про геноми понад 25 тисяч варіантів ВІЛ-1.

Шляхи зараження ВІЛ
Джерелом ВІЛ-інфекції може бути лише людина-вірусоносій або людина, хвора на СНІД. Безпосередньо вірус передається через рідини її організму – кров та препарати, що готуються на основі крові без термічної обробки, сперму, виділення статевих шляхів та грудне молоко.
Концентрація вірусу в сльозах, слині та сечі настільки незначна, що вірогідності інфікування цими рідинами майже не існує.

ВІЛ-інфекція може потрапити в організм:
– з кров’ю, спермою, виділеннями статевих шляхів або грудним молоком, що містять вірус, на відкриті рани, порізи і подряпини на шкірі та слизових оболонках;
– при переливанні інфікованої крові та введені її препаратів;
– при використанні нестерильного колючих та ріжучих інструментів, на яких є залишки інфікованої крові чи інших рідин  (при ін’єкції наркотиків одним шприцом, татуюванні, ножицями для манікюру та педикюру,  хірургічним та стоматологічним інструментарієм).
Частка заражень ВІЛ різними шляхами

Усі зареєстровані випадки ВІЛ-інфекції у світі розподіляються за шляхами зараження у такий спосіб:
– статевий шлях – 70-80%;
– ін'єкційні наркотики – 5-10%;
– від вагітної або матері, що годує, дитині – 5-10%;
– переливання зараженої крові – 3-5%;
– професійне зараження медперсоналу – біля 0,01%.
У різних країнах і регіонах переважають різні шляхи зараження (гомосексуальний, гетеросексуальний, ін'єкційні наркотики). В Україні переважає шлях зараження через ін'єкційне введення наркотиків (близько 70% від усіх відомих випадків).

ДІАГНОСТИКА ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ
Найпоширеніший метод діагностики ВІЛ-інфекції – імуноферментний аналіз (ІФА). Імуноферментні тест-системи використовуються для виявлення в сироватці крові антитіл до ВІЛ. За наявністю антитіл роблять висновок про те, що в організмі присутній вірус.
Оскільки антитіла до ВІЛ з'являються лише через деякий час (від трьох тижнів до трьох місяців) після зараження, проходити це обстеження відразу ж або через кілька днів після небезпечного контакту немає сенсу.
ІФА може дати псевдопозитивні або псевдонегативні результати. Псевдопозитивні результати можуть бути отримані при обстеженні хворих на хронічні інфекційні, аутоімунні, онкологічні захворювання й у деяких інших випадках.
Якщо отримано позитивний результат скринінгового тесту (ІФА), необхідно перевірити його повторно, використовуючи більш чутливий тест – імуноблоте.
Існує також метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Останній використовують для виявлення РНК вірусу. Це дуже ефективна і чутлива реакція. ПЛР дозволяє виявити наявність вірусу незалежно від появи антитіл, однак  цей метод має серйозний недолік, викликаний саме його надчутливістю. ПЛР з досить великою імовірністю може дати псевдопозитивний результат. Згідно з прийнятим у Російській Федерації правилом, результат аналізу ПЛР не може бути підставою для встановлення або зняття діагнозу "ВІЛ-інфекція".
Зняття діагнозу ВІЛ-інфекція стосується дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів. Незалежно від ВІЛ-статусу дитини, материнські антитіла до ВІЛ зберігаються в її крові до 1-3 років, і лише після цього, якщо антитіла цілком зникли, дитина визнається ВІЛ-негативною. ПЛР може показати наявність або відсутність вірусу в крові дитини раніше цього терміну, але даний результат не може служити офіційною підставою для зняття діагнозу.
Зробити тест на наявність ВІЛ-інфекції можна в спеціалізованих кабінетах. Про їхнє місце розташування можна дізнатись в районній поліклініці. У різних регіонах ситуація з кабінетами тестування може відрізнятися. Тестування буває двох видів: конфіденційне й анонімне. Якщо ви робите тест конфіденційно, то співробітникам лабораторії буде відоме ваше ім'я, але вони не мають права повідомити його кому-небудь, оскільки це буде порушенням лікарської таємниці. В анонімних кабінетах тестування ви не повідомляєте свого імені, а вам присвоюється номер або ім'я, завдяки яким ви зможете дізнатись про результат тестування. Зважаючи на існуюче упередження по відношенню до ВІЛ, багатьом людям спокійніше, якщо вони роблять тест анонімно.
Тестування на ВІЛ відіграє величезну роль. Воно дозволяє здійснювати більш ефективне лікування для ВІЛ-позитивних людей. Медичний догляд, вагітність, сексуальна поведінка і вживання наркотиків, планування кар'єри – на все це може вплинути тестування на ВІЛ. Завдяки одному тестуванню може змінитися все життя людини. Саме тому тестування повинне бути добровільним і проводитись за умови, що людина розуміє всі можливі наслідки свого рішення.
З іншого боку, немає ніяких  причин вимагати обов'язкового тестування на ВІЛ, або проводити тестування без згоди пацієнта. Але, незважаючи на алогічність і протиріччя медичної етики, такий підхід часто використовується як спосіб "контролювати" епідемію ВІЛ.
Питання про те, що результати тестування можуть стати відомими повинне враховуватись і консультантами, і лікарями, і політиками, і, в першу чергу, людиною, яка вирішила зробити тест на ВІЛ. Адже людина з ВІЛ зіштовхнеться не лише зі страхом і болем внаслідок того, що дізналась про захворювання, але і з серйозними соціальними, фінансовими й емоційними проблемами, єдина причина яких – упередження суспільства по відношенню до інфікованих ВІЛ.

Профілактика ВІЛ-інфекції
Існує дві стратегії профілактики ВІЛ-інфекції (це стосується всіх інфекційних хвороб, зокрема тих, що передаються статевим шляхом):
– формування захищеної поведінки, що забезпечує уникнення потенційної можливості ВІЛ-інфікування;
– заходи щодо охорони суспільного здоров’я.
За відсутності ефективних медичних засобів уникнення зараження ВІЛ (наприклад, вакцинації) або лікування, превентивна просвітницька робота в різних її формах і з різними цільовими групами – основа подолання епідемії ВІЛ/СНІД.
Серед цільових груп слід виділити дві категорії:
1. Люди з високим ризиком зараження ВІЛ (споживачі ін’єкційних наркотиків, представники сексуальних меншин і представники секс-бізнесу, хворі на венеричні хвороби, безпритульні, ув’язнені тощо).
2. Діти і молодь (основна частина нових випадків інфікування ВІЛ має місце серед молодих людей віком від 15 до 25 років). 

Головний напрям профілактичної діяльності серед молоді – освіта в галузі здоров’я на основі формування життєвих навичок.

всі новини
НАВЧАЛЬНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ПУНКТ
ЛУГАНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е. О. ДІДОРЕНКА
У МІСТІ МИКОЛАЄВІ